Ви, напевно, безліч разів бачили ці малюнки в соціальних мережах, і тепер можете дізнатися їх історію.
Ще на самому початку Виставки Беата пояснила, що всупереч розхожим в пресі думкам, вона ніколи не була в зоні проведення АТО на сході України. Всі сюжети її картин були взяті з розповідей прикордонників, своїми історіями, переживаннями, фотографіями ділилися з художницею спочатку прикордонники Красної Талівки, підопічні її чоловіка — волонтера, потім вже і інші її друзі, і знайомі. За ловами Беати, якби не цей внесок, то більшість її робіт просто не були б намальовані. Так само на творчість художниці дуже вплинув відгук на її роботи в кінці 2014 року. Головна особливість робіт, — фактично на всіх них зображені реальні люди.
Беата не прив’язує свій творчий стиль до будь-якого напрямку живопису, своїми безумовними вчителями вважає Миколу Реріха і американських пейзажистів, що сильно вплинули на її творчість. Поза камерою зізнається, що, як і будь-який графічний дизайнер, працює Беата художником комп’ютерної графіки, успадковує в стилістиці комп’ютерні ігри. В її випадку це Warhammer 40,000. Малюнки робляться на планшеті, але, в момент, коли вона чує новий сюжет, ескіз може бути зроблений на будь-якому аркуші паперу аж до серветки. Метою своєї творчості вважає підняття бойового духу українських прикордонників, свого роду сигнал, що суспільство не забуло, що саме вони першими зустрічали ворогів. Уже в момент проведення виставки в планах художниці безліч робіт.
Виставка буде проходити з з дванадцятого по сімнадцяте травня, ії атмосферу ви можете побачити в фотоальбомі, а більш докладну розповідь Беати про свої малюнки почути в відеосюжеті:
По обіді, шостого травня у харківському YOD sport club по вулиці Клочківській, пройшли Ігри героїв війни «Сила Нації». У рамках заходу вісімнадцять ветеранів війни, з травмами різними степенями важкості, показували чисельним глядачам, серед яких були присутні як відомі громадські діячи та активісти, так і багато військових та курсантів, вправи з кросфіту. В цих змаганнях не було переможців. За словами організаторів мета проекту,- показати, що повноцінне життя продовжується, незважаючи на поранення, що сила духу допомагає перемогти біль і будувати своє майбутнє.
«Це унікальний захід, з унікальними людьми, котрі пережили неймовірну біль, неймовірну діпресію, але переступили через це, і своїм виступом показують, що життя триває, поки б’ється твоє серце.» розповідає ведучий заходу Гліб Тимошенко.
Кожен день ми бачимо в новинах чи читаємо у пресі, що в зоні військових дій на сході України поранено від одного до декількох десятків бійців. Жах саме в тому, що ми вже звикли це чути. Ми просто не замислюємося про те, що за роки цих людей можуть бути тисячі. Відверто кажучи, що перше ми думаємо, коли бачимо на вулиці покалічених ветеранів війни? «Добре що ні мене?» І навіть не замислюємося про те, що ця людина принесла себе в жертву, щоб лихо не прийшло на наш поріг.
Однозначно є проблемою соціалізація і адаптація учасників війни, тим більше інвалідів, сучасному, динамічному суспільстві. Держава робить багато, але, держава страждає совком, — гідрою, що паразитує на чиновниках та не дає їм дивитися на проблему з людського боку,- розповідає громадський діяч та активіст Іван Ракич: а солдат, що демобілізувався, повинен знати, що він насамперед потрібен вдома, потрібен рідним, близьким. Він має відчувати, потрібність у собі в суспільстві. Ветерани зобов’язані передавати свої спогади наступному поколінню, що б не допустити подібний опит у майбутньому.
Історія кожного з учасників проекту враже, а долі змушують задуматися над тим, що варто цінувати в житті. Один з авторів проекту, Вадим Довгорук, дивом вижив після того, як чотири дні пролежав на морозі під Дебальцеве. Вибухом гранати йому відірвало руку. Пізніше він втратив обидві ноги. «Ігри Героїв — це не змагання, а показові виступи. Проводять їх для того, щоб пересічні громадяни зрозуміли: хлопці повертаються з ампутацією, і в цьому немає нічого такого, за що їх потрібно жаліти. Люди повинні сприймати їх як рівних собі людей! », — зазначає Вадим.
У планах у хлопців, і це першочергова мета їх проекту — створити спеціальний центр для занять спортом і психологічної реабілітації бійців. І, напевно, навіть Богу доведеться набратися сміливості, щоб подивитися їм у вічі. Ви зможете зробити це… У фотоальбомі і відеосюжеті.
У Харківській області відбулися відкриті змагання бригад екстреної медичної допомоги.
Ось просто уявіть собі, що серед нас є люди, які за обов’язком своєї роботи повинні врятувати життя навіть пропащого бандита або наркомана, який тільки що зарізав свою дружину, і зробити це, їм, можливо, пройдеться в абсолютній темряві. Поруч з небезпекою для їх власного життя. Вони не мають право засудити цю людину, або якимось чином висловити свої емоції. Вони зобов’язані встигнути, адже кожна секунда — це реальна межа, між життям і смертю. І так день у день. З року в рік. І не важливо, скільки градусів морозу чи спеки зараз на вулиці. Вони терпляче вислуховують скарги тисяч людей, навіть якщо це абсолютна маячня. А ви знаєте скільки разів в день, одну і ту ж швидку, яка рятує людину від смерті, можуть «підрізати» на дорозі різні, вибачте за слово, «особистості», супроводжуючи свої дії відверто непристойними жестами? Бригади швидкої допомоги знають. І у них немає права ображатися на таке.
З п’ятниці, двадцять восьмого квітня, в селищі Покотилівка, під Харковом, сорок одна команда з Харківської, Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей взяли участь у змаганнях на звання кращої бригади швидкої допомоги. Уже з першого погляду на цей захід стає зрозуміло, що саме слово «змагання» для нього вельми умовно. Воно більше схоже на аналог військових навчань для бригад швидкої допомоги, з узятими з життя реальними практичними ситуаціями, семінарами з теорії медицини невідкладних станів, де спікерами семінарів виступають провідні вчені країни в області невідкладної медицини. У рамках заходу представлені, стенди компаній виробників, що представляючи передові технології в наданні медичної допомоги та найостанніші ліки, викликають непідробний інтерес докторів. Тут не тільки змагаються, а й діляться досвідом, проходять майстер-класи. Це привід побачиться і поговорити з колегами, яких після закінчення університету доктора не бачили, можливо, роками.
Подібні заходи проводяться в Україні з 2009 року. Перерва в їх проведенні, із зрозумілих причин була зроблена в тринадцятому і чотирнадцятому роках. І, за словами учасників, вони дозволяють наочно відстежити, як змінювалася служба швидкої медичної допомоги за цей час.
«Якщо в дві тисячі дев’ятому році, на» Галицькому медичному ралі-2009 «ми були одягнені як завгодно і щиро заздрили тим бригадам, у яких були машини зарубіжних виробників, то зараз всі учасники, з різних областей одягнені в однакову форму, все на нових іномарках », — розповідає директор Дніпропетровського центру медицини катастроф, Радій Шевченко.
«Харківська область стала інноватором в області надання екстреної медичної допомоги населенню,» — розповідає заступник начальника управління охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації Геннадій Володимирович Бондарчук: «Кожна машина обладнана системою GPS, що дозволяє диспетчеру відстежувати кожну бригаду в режимі реального часу, і перенаправляти машину швидкої допомоги без її заїзду на базу, туди, де вона необхідна. Коли будь-яка з екстрених служб (пожежні, поліція) отримує виклик, на який можливо, знадобиться бригада швидкої допомоги, диспетчер так само отримує сповіщення. Ця система для служби швидкої допомоги була створена в Харкові і зменшила норматив прибуття бригади швидкої до семи хвилин. У неї ж були інтегровані системи, що забезпечують виклик поліції в разі небезпеки для співробітників швидкої допомоги ».
Вперше в Україні, в змаганні бригад екстреної медичної допомоги, в якості конкурсантів, взяли участь військові. За словами співробітників Харківського військового шпиталю, і військова і цивільна швидка мають практично однакові нормативи. Принципова різниця лише в тому, що військова швидка практично завжди знає: вона їде туди, де стріляють. Цивільна швидка приїжджає в такі місця значно рідше.
У числі практичних завдань для команд,- надання екстреної допомоги не благополучній сім’ї, в умовах абсолютної темряви. Допомога під час автокатастрофи, одною з постраждалих від якої виявилася жінка на останньому місяці вагітності. Сортування і надання допомоги після терористичної атаки проти демонстрантів — всі вони взяті з життя.
Як діють бригади швидкої допомоги, кожен день, коли комусь із нас загрожує біда,- у фотоальбомі і відеосюжеті:
Разом з лікарями віджимався також заступник голови Харківської обласної державної адміністрації.
Під час флешмобу, вранці, п’ятнадцятого лютого, близько двох сотень медичних працівників Харківської швидкої на чолі з директором Харківського обласного «Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Віктором Забаштой та заступником голови Харківської обласної державної адміністрації Михайлом Черняком сформували живі фігури у вигляді телефонного номера виклику швидкої (103) на майданчику між Прем’єр Палас Готель Харків і виходом зі станції метро «Держпром».
Акція #Pushupchallenge виникла у США,- таким чином там вирішили привернути увагу до проблем ветеранів, які поверталися додому після війни із посттравматичним синдромом, бо за статистикою, щодня 22 з них накладали на себе руки. В Україні акцію ініціював блогер Олексій Мочанов, та через деякий час ця форма підтримки як бійців, що повернулися із зони проведення АТО, так і тих, що наразі виборюють суверенітет України набула неабиякої популярності.
Як проходила акція у виконанні Харківських медичних працівників можна побачити у відеосюжеті:
Харківські патріотичні організації відзначили річницю бою під Крутами.
Недільного ввечері 29 січня незважаючи на сильний мороз, під пам’ятником Тараса Шевченка в Харкові зібралося безліч активістів патріотичних організацій міста, таких як Свобода, Правий Сектор, а також небайдужих до історії боротьби за незалежність України громадян. Присутні вшанували річницю боїв під селом Крути, що відбулася 29 січня 1918 року, коли 300 українських школярів і студентів 5 годин боролися проти чотирьохтисячного підрозділи Червоної гвардії, що істотно перевершували їх у озброєнні.
В бою під Крутами захисники української державності призупинили наступ противника і зробили організований відступ, руйнуючи за собою шляхи і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Відновити наступ на Київ армії Муравйова довелося не залізничною колією, як планувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклих дорогах. Ця затримка ворога дозволила українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність. Навіть сучасників тієї епохи особливо вразила страта більшовиками двадцяти семи молодих людей, що потрапили в полон після бою. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш «Пам’яті тридцяти».
Сьогоденні патріоти України називають захисників станції під Крутами першими з «кіборгів» в Українській історії, а події того часу явним прикладом того, якою ціною може обернутися роз’єднаність, честолюбство і некомпетентність українських політиків.
Присутні на заході активісти почали його з спалення перевернутого радянського прапора, продовживши смолоскипною ходою вулицями Гіршмана і Пушкінської, з гучними вигуками вкрай невтішного змісту, причому не тільки на адресу сучасних окупантів і комуністів, але і в сторону сьогоднішній Української владі. Завершилася хода молитвою біля пам’ятника воїнам УПА в Молодіжному парку.
Подробиці заходу у фотоальбомі і відеосюжеті…
Більше тисячі активістів Азовського руху взяли участь в факельній ході і приголомшливому фаєр-шоу.
Увечері в неділю, одинадцятого грудня, вулиці Харкова буквально здригнулися від гучних вигуків молодих українських патріотів. Активісти цивільного корпусу Азов і «Східного Корпусу», що брали участь в акції «Марш Українського Порядку», зібралися біля стели «Слава Україні» на площі Конституції, після чого, сформувавшись в колони з прапорами і запаленими факелами, пройшли маршем повз ХАТОБ, до каскаду в парку Шевченка, скандуючи при цьому проукраїнські патріотичні гасла, багато з яких, вкрай непривабливо, описували окупантів, що вторгаються наразі у нашу країну.
Вишикувавшись на сходах каскаду, молоді люди провели дивовижну за своєю видовищністю піротехнічну виставу, після чого вирушили на зустріч з лідерами Азовського руху в приміщенні ККЗ «Україна», в рамках якої були представлені члени штабу та лідери ініціативних груп, а, також, був показаний документальний фільм, що розповів про створення «Національного Корпусу» і Азовського руху.
Безумовно головною подією зустрічі став виступ Андрія Білецького, — народного депутата України, лідера Азовського руху.
«Ми хочемо жити в країні, де бути Українцем не соромно, і гордо прямо зараз, сьогодні, а не тільки дивлячись в історію. Ми знаємо, як це зробити, і у нас є для цього воля і характер. Країні більше не потрібні слова, країні потрібні реальні, Ваші справи.»
Андрій Євгенійович Білецький.
Народний депутат України.
Лідер Азовського руху.
Під час свого виступу Андрій Білецький згадав історію зародження патріотичного руху в Харкові, та ті випробування, які він пройшов за часів перед і під час революції гідності, різко розкритикував сьогоднішню українську владу за її бездіяльність у ситуації тотального падіння рівня життя в Україні, відверту некомпетентність і корумпованість, і закликав кожного активіста докладати якомога більше зусиль для позитивних змін в країні. «Раз на сто років на одне покоління випадає історична місія – що визначає, бути державі або загинути, бути нації успішної, або зникнути. І це — наше покоління, це наша історична ноша, це наш час. »- зазначив Андрій Білецький.
Неймовірна атмосфера маршу і спілкування активістів зі своїми лідерами в фотоальбомі і відеосюжеті:
Захід був присвячений загиблим героям полку «АЗОВ».
У неділю, 27 листопада Спортивний Корпус «Азов» провів другий відбірковий етап турніру з кікбоксингу К1 «Хоробрі серця». Захід був присвячений бійцям полку «Азов» з підрозділу Borodach Division Ігорю «Бєлазу» Бєлошицькому та Денису «Дюсу» Денисюку, які героїчно загинули в зоні проведення антитерористичної операції.
«Основне наше завдання популяризувати спорт серед молоді, і, звичайно ж, найголовніше, що ми, таким чином почитаємо хлопців, які загинули в ході антитерористичної операції»
Присутні на турнірі спортсмени і вболівальники, серед яких були бійці полку «Азов», вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання, після чого почали поєдинок. Переможці поєдинку отримали призи від торгової марки «SvaStone», що традиційно підтримує спортивно — патріотичні заходи в Харкові.
Атмосфера спортивного турніру в фотоальбомі і відеосюжеті:
Традиційно в останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів, актів геноциду українців радянським тоталітарним режимом в 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Найбільш страхітливий з них — Голодомор 1932-1933 років, коли від голоду загинуло за різними підрахунками від десяти до дванадцяти мільйонів чоловік, що становить приблизно чверть населення нинішньої України.
На згадку про загиблих від голоду Українців, в рамках акції «Запали свічку» біля тисячі людей вийшли на площу Свободи в Харкові, щоб запалити пам’ятні лампадки. В акції взяли участь співробітники Харківської обласної державної адміністрації, керівництво міста, курсанти академії національної гвардії, священнослужителі української церкви Київського патріархату, активісти різних організацій, студенти та безліч простих жителів міста.
Присутні прослухали з встановленого на площі екрану виступ президента України, Петра Порошенка, вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання, після чого виклали на площі свічки у формі хреста і тризуба.
Атмосфера заходу у фотоальбомі і відеосюжеті:
Увечері понеділка, двадцять першого листопада, патріотично налаштовані Харків’яни відзначили День Гідності та Свободи, з якого, три роки тому, почалася революція гідності.
Близько трьохсот людей зібралися біля пам’ятника Тараса Шевченка, що традиційно є місцем зборів активістів і волонтерів, своєрідним символом Євромайдану у Харкові. Захід розпочався з хвилини мовчання по харківським героєм Небесної сотні, загиблих в ході теракту біля Палацу спорту, а також убитих на Донбасі захисників України. Після чого відбулося нагородження активістів, волонтерів, і ветеранів АТО пам’ятними нагородами, зокрема: медаллю «За оборону рідної держави», пам’ятною медаллю «За оборону Щастя», нагрудним знаком «Гідність і свобода», пам’ятною медаллю «За мужність і самовідданість», медаллю «За вірність національній ідеї». У мітингу, після церемонії нагородження, взяли участь, також, священнослужителі Української православної церкви Київського патріархату, чиновники облдержадміністрації.
«Сьогодні я, разом з Вами, більше як харків’янка, а не як голова облдержадміністрації. Вважаю, що сьогоднішня дата є однією з головних дат в історії сучасної України. Саме молодь, — молоде, прогресивне і проєвропейськи налаштоване суспільство повстало проти повернення України в пострадянські часи. Тоді вони вистояли і культивували волю і бажання свободи »
Під час проведення мітингу біля пам’ятника Шевченку активістам стало відомо про повідомлення що до мінування Харківського театру опери та балету, де після мітингу мав відбутися святковий концерт. Однак, після ретельної перевірки вибухотехніками нічого підозрілого в будівлі так і не було виявлено, а запланований концерт за участю Микола Воловик, Село і Люди, Urbanistan, П@П Карло та інших виконавців і літераторів пройшов вчасно.
Атмосфера заходу у фотоальбомі, а думки учасників Революції гідності, через три роки після переломних, драматичних подій в житті нашої держави у відеосюжеті:
Що саме сказав Давид під час виступу в ХНУРЕ, що б отримати порцію зеленки від Харківських тітушок?
Першого листопада у Харкові, в національному університеті радіоелектроніки відбувся семінар Давида Сакваралідзе, під назвою «Нова еліта України». В ході семінару молодий та амбітний реформатор, в режимі відкритого діалогу обговорив з присутніми студентами такі проблеми нашої держави, як: бюрократія, пасивність сучасної молоді до політичного та громадського життя країни, та байдужість до змін у державі, що була нав’язана суспільству, та зокрема, молоді, ще за часів радянської влади. Живе спілкування між Давидом та слухачами семінару, не оминуло увагою і війну в Україні, і шок у нашому суспільстві після оприлюднення е-декларацій багатьох високопосадовців.
Було приділено увагу питанню стипендій для стундентів, реформам, які конче необхідні нашому народу. У рамках семінару Сакваралідзе поділився своїм досвідом політичного життя в Україні і Грузії, розповів про реформи, які він проводив у своїй країні, і плани, які він хоче втілити в Україні, для покращення життя звичайного українця. За словами Давида, Україна має все необхідне, для того, щоб стати успішною, процвітаючою державою, та головний ресурс нашої держави, на твердження Сакваралідзе — це самі українці. Після семінару, невідомий, облив Давіда зеленкою.
Світлини семінару в фотоальбомі: https://goo.gl/photos/opDAmxspQjLDXsMj6
Які саме слова молодого реформатора могли викликати подібну реакцію Ви можете вирішити для себе після перегляду відеосюжету…
TheDarkhunter 