DARKHUNTER перейшов на платформу Blogger

Все змінюється, змінюємося і ми. На жаль плотформа WordPress на сьогоднішній день не дає нам можливості насичувати статті і сюжеті в блозі мультемідійним вмістом так, як того вимагають сучасні стандарти ведення блогу. Крім того, обсяг інформації і статей вже не вміщається в односторінковий блог. Саме тому DARKHUNTER переходить на плотфому GOOGLE BLOGGER, істотно підвищуючи свою якість.
Завжди з Вами, читайте Нас на новій платформі за адресою: http://darkhunterua.blogspot.com/

Історія епічної подорожі і любов з першого погляду.

Українська студія зняла в Києві зворушливий ролик для бренду Lacoste.

Українська студія Radioaktive Film спільно зі студією Betc Paris зняла для французького бренду Lacoste рекламний ролик про кохання з першого погляду.

Capture-d_écran-2017-05-29-à-14.23.44

Для зйомок були використані локації Києва та Будапешта.За сюжетом герої на пероні зустрічаються поглядами, і проходячи крізь вагони, переміщуються у часі. Зустрітися їм вдається тільки на станції метро Видубичі.

Все під драматичну музику кінокомпозитора Макса Ріхтера:

Я вірю в тебе…

Джамала представила новий кліп на пісню, яку раніше заспівала у фіналі Євробачення.

За словами Джамали, ця пісня — «звернення до всіх зневіреним, всім, кому потрібна підтримка і опора».
«Є вираз» у кожного свій хрест «, а в нашій історії — у кожного своя човен, в яку ми, на протязі всього життя збираємо думки, почуття, переживання, радощі й негаразди. Наш герой» проносить «її через усе життя. Він тоне, бореться зі стихією, але проходить всі випробування, тому що у нього є віра. Без віри жити неможливо! » — зазначила співачка.
1
Відзначимо, що кліп співачка знімала в Португалії. Ідея відео належить режисерові Ігорю Стеколенко, який відзначився яскравими роботами для груп «Океан Ельзи» і «Brutto».

У холі ХНАТОБу пройшла виставка «Кордон» художниці Беати Куркуль.

Ви, напевно, безліч разів бачили ці малюнки в соціальних мережах, і тепер можете дізнатися їх історію.

Ще на самому початку Виставки Беата пояснила, що всупереч розхожим в пресі думкам, вона ніколи не була в зоні проведення АТО на сході України. Всі сюжети її картин були взяті з розповідей прикордонників, своїми історіями, переживаннями, фотографіями ділилися з художницею спочатку прикордонники Красної Талівки, підопічні її чоловіка — волонтера, потім вже і інші її друзі, і знайомі. За ловами Беати, якби не цей внесок, то більшість її робіт просто не були б намальовані. Так само на творчість художниці дуже вплинув відгук на її роботи в кінці 2014 року. Головна особливість робіт, — фактично на всіх них зображені реальні люди.

Беата не прив’язує свій творчий стиль до будь-якого напрямку живопису, своїми безумовними вчителями вважає Миколу Реріха і американських пейзажистів, що сильно вплинули на її творчість. Поза камерою зізнається, що, як і будь-який графічний дизайнер, працює Беата художником комп’ютерної графіки, успадковує в стилістиці комп’ютерні ігри. В її випадку це Warhammer 40,000. Малюнки робляться на планшеті, але, в момент, коли вона чує новий сюжет, ескіз може бути зроблений на будь-якому аркуші паперу аж до серветки. Метою своєї творчості вважає підняття бойового духу українських прикордонників, свого роду сигнал, що суспільство не забуло, що саме вони першими зустрічали ворогів. Уже в момент проведення виставки в планах художниці безліч робіт.

Виставка буде проходити з з дванадцятого по сімнадцяте травня, ії атмосферу ви можете побачити в фотоальбомі, а більш докладну розповідь Беати про свої малюнки почути в відеосюжеті:

«Ні!» Екстрадиції до пекла.

Моторошна історія, що розказали активісти під стінами Харківського слідчого ізолятора.

В обід восьмого травня, під стіни Харківського СІЗО вийшло кілька десятків активістів з вимогою звільнити зі стін ізолятора Тимура Тунгоева, громадянина Росії, який, за словами протестувальників, на початку дев’яностих втік з Росії, рятуючись від етнічних і політичних злочинів російського уряду, що спровокував різанину між осетинами і інгушами, в Туреччину, і жив там звичайним життям, законослухняної людини.

«Після недавнього поліпшення відносин між Росією і Туреччиною, турецька влада не стала продовжувати вид на проживання багатьом біженцям з Росії. У число неугодних потрапив і Тимур. Оскільки, після втечі, влада РФ подала Тимура Тунгоева в міжнародний розшук як терориста, хлопець прийняв рішення знайти притулок в Україні, сподіваючись, що країна, яка, як і його власна батьківщина, колись, потопає в сльозах і крові, не стане видавати його агресору. Всупереч будь-якому здоровому глузду, молодий чоловік був затриманий українськими правоохоронцями прямо в аеропорту, а вердикт української феміди, всупереч повній відсутності доказів, був непохитний, — видати молодого чоловіка до Росії», — розповідють активіст, та журналіст, що висвітлює акцію Анвар Деркач  та присутній на акції мусульманський капелан Хаджи Мурат,- Після того, як рішення про екстрадицію було двічі невдало оскаржено в Європейському суді з прав людини, знаючи, що в Росії його чекають нелюдські тортури і смерть хлопець порізав собі вени…»

Подробиці моторошної історії одного з тих, хто, рятуючись від злочинів Кремля, шукає притулок в Україні, устами протестуючих під СІЗО активістів у відеосюжеті:

Воля, яку не зламати, — гарт, який не здолати.

Воля, яку не зламати, — гарт, який не здолати.

По обіді, шостого травня у харківському YOD sport club по вулиці Клочківській, пройшли Ігри героїв війни «Сила Нації». У рамках заходу вісімнадцять ветеранів війни, з травмами різними степенями важкості, показували чисельним глядачам, серед яких були присутні як відомі громадські діячи та активісти, так і багато військових та курсантів, вправи з кросфіту. В цих змаганнях не було переможців. За словами організаторів мета проекту,- показати, що повноцінне життя продовжується, незважаючи на поранення, що сила духу допомагає перемогти біль і будувати своє майбутнє.

«Це унікальний захід, з унікальними людьми, котрі пережили неймовірну біль, неймовірну діпресію, але переступили через це, і своїм виступом показують, що життя триває, поки б’ється твоє серце.» розповідає ведучий заходу Гліб Тимошенко.

Кожен день ми бачимо в новинах чи читаємо у пресі, що в зоні військових дій на сході України поранено від одного до декількох десятків бійців. Жах саме в тому, що ми вже звикли це чути. Ми просто не замислюємося про те, що за роки цих людей можуть бути тисячі. Відверто кажучи, що перше ми думаємо, коли бачимо на вулиці покалічених ветеранів війни? «Добре що ні мене?» І навіть не замислюємося про те, що ця людина принесла себе в жертву, щоб лихо не прийшло на наш поріг.

Однозначно є проблемою соціалізація і адаптація учасників війни, тим більше інвалідів, сучасному, динамічному суспільстві. Держава робить багато, але, держава страждає совком, — гідрою, що паразитує на чиновниках та не дає їм дивитися на проблему з людського боку,- розповідає громадський діяч та активіст Іван Ракич: а солдат, що демобілізувався, повинен знати, що він насамперед потрібен вдома, потрібен рідним, близьким. Він має відчувати, потрібність у собі в суспільстві. Ветерани зобов’язані передавати свої спогади наступному поколінню, що б не допустити подібний опит у майбутньому.

Історія кожного з учасників проекту враже, а долі змушують задуматися над тим, що варто цінувати в житті. Один з авторів проекту, Вадим Довгорук, дивом вижив після того, як чотири дні пролежав на морозі під Дебальцеве. Вибухом гранати йому відірвало руку. Пізніше він втратив обидві ноги. «Ігри Героїв — це не змагання, а показові виступи. Проводять їх для того, щоб пересічні громадяни зрозуміли: хлопці повертаються з ампутацією, і в цьому немає нічого такого, за що їх потрібно жаліти. Люди повинні сприймати їх як рівних собі людей! », — зазначає Вадим.

У планах у хлопців, і це першочергова мета їх проекту — створити спеціальний центр для занять спортом і психологічної реабілітації бійців. І, напевно, навіть Богу доведеться набратися сміливості, щоб подивитися їм у вічі. Ви зможете зробити це… У фотоальбомі і відеосюжеті.

Герої, які живуть серед нас.

У Харківській області відбулися відкриті змагання бригад екстреної медичної допомоги.

Ось просто уявіть собі, що серед нас є люди, які за обов’язком своєї роботи повинні врятувати життя навіть пропащого бандита або наркомана, який тільки що зарізав свою дружину, і зробити це, їм, можливо, пройдеться в абсолютній темряві. Поруч з небезпекою для їх власного життя. Вони не мають право засудити цю людину, або якимось чином висловити свої емоції. Вони зобов’язані встигнути, адже кожна секунда — це реальна межа, між життям і смертю. І так день у день. З року в рік. І не важливо, скільки градусів морозу чи спеки зараз на вулиці. Вони терпляче вислуховують скарги тисяч людей, навіть якщо це абсолютна маячня. А ви знаєте скільки разів в день, одну і ту ж швидку, яка рятує людину від смерті, можуть «підрізати» на дорозі різні, вибачте за слово, «особистості», супроводжуючи свої дії відверто непристойними жестами? Бригади швидкої допомоги знають. І у них немає права ображатися на таке.

З п’ятниці, двадцять восьмого квітня, в селищі Покотилівка, під Харковом, сорок одна команда з Харківської, Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей взяли участь у змаганнях на звання кращої бригади швидкої допомоги. Уже з першого погляду на цей захід стає зрозуміло, що саме слово «змагання» для нього вельми умовно. Воно більше схоже на аналог військових навчань для бригад швидкої допомоги, з узятими з життя реальними практичними ситуаціями, семінарами з теорії медицини невідкладних станів, де спікерами семінарів виступають провідні вчені країни в області невідкладної медицини. У рамках заходу представлені, стенди компаній виробників, що представляючи передові технології в наданні медичної допомоги та найостанніші ліки, викликають непідробний інтерес докторів. Тут не тільки змагаються, а й діляться досвідом, проходять майстер-класи. Це привід побачиться і поговорити з колегами, яких після закінчення університету доктора не бачили, можливо, роками.

Подібні заходи проводяться в Україні з 2009 року. Перерва в їх проведенні, із зрозумілих причин була зроблена в тринадцятому і чотирнадцятому роках. І, за словами учасників, вони дозволяють наочно відстежити, як змінювалася служба швидкої медичної допомоги за цей час.
«Якщо в дві тисячі дев’ятому році, на» Галицькому медичному ралі-2009 «ми були одягнені як завгодно і щиро заздрили тим бригадам, у яких були машини зарубіжних виробників, то зараз всі учасники, з різних областей одягнені в однакову форму, все на нових іномарках », — розповідає директор Дніпропетровського центру медицини катастроф, Радій Шевченко.

«Харківська область стала інноватором в області надання екстреної медичної допомоги населенню,» — розповідає заступник начальника управління охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації Геннадій Володимирович Бондарчук: «Кожна машина обладнана системою GPS, що дозволяє диспетчеру відстежувати кожну бригаду в режимі реального часу, і перенаправляти машину швидкої допомоги без її заїзду на базу, туди, де вона необхідна. Коли будь-яка з екстрених служб (пожежні, поліція) отримує виклик, на який можливо, знадобиться бригада швидкої допомоги, диспетчер так само отримує сповіщення. Ця система для служби швидкої допомоги була створена в Харкові і зменшила норматив прибуття бригади швидкої до семи хвилин. У неї ж були інтегровані системи, що забезпечують виклик поліції в разі небезпеки для співробітників швидкої допомоги ».

Вперше в Україні, в змаганні бригад екстреної медичної допомоги, в якості конкурсантів, взяли участь військові. За словами співробітників Харківського військового шпиталю, і військова і цивільна швидка мають практично однакові нормативи. Принципова різниця лише в тому, що військова швидка практично завжди знає: вона їде туди, де стріляють. Цивільна швидка приїжджає в такі місця значно рідше.

У числі практичних завдань для команд,- надання екстреної допомоги не благополучній сім’ї, в умовах абсолютної темряви. Допомога під час автокатастрофи, одною з постраждалих від якої виявилася жінка на останньому місяці вагітності. Сортування і надання допомоги після терористичної атаки проти демонстрантів — всі вони взяті з життя.

Як діють бригади швидкої допомоги, кожен день, коли комусь із нас загрожує біда,- у фотоальбомі і відеосюжеті: